Лідери нашого ліцею

Куліковський Аполінарій В’ячеславович

(Роки керівництва: 1970–1978)

Перший директор — той, хто приймає на себе весь тягар початку. У 1970 році, коли Лісоводське професійно-технічне училище №10 щойно народилося на базі колгоспу «Україна», саме Аполінарій В’ячеславович Куліковський став тим, хто взяв на плечі найважливіше: перетворити старі приміщення колишнього панського маєтку на справжній осередок освіти, де молодь Поділля зможе навчитися професії та знайти своє місце в житті.

Уявіть: весна 1970-го. Село Лісоводи, мальовнича околиця з лісами та ставками, колишній палац Раціборовських-Журовських, який потребує капітального ремонту. Конюшні, сараї, старі будівлі — все це треба було за лічені місяці перетворити на навчальні кабінети, майстерні, їдальню, бібліотеку. Аполінарій В’ячеславович, інженер-механік за фахом, не просто керував — він жив цією справою. Під його керівництвом за вісім років створено:

• 5 навчальних кабінетів,
• лабораторію трактористів,
• слюсарну майстерню,
• майстерню електрозварювання,
• їдальню,
• бібліотеку з читальним залом,
• гуртожиток на 50 ліжок,
• новий навчальний корпус,
• складські приміщення.

Це не сухі рядки — це фундамент, на якому стоїть весь нинішній ліцей. Саме за його директорства почався прийом учнів, сформовано перші групи, підібрано викладачів і майстрів виробничого навчання (серед них — Бондарчук А.В., Бестанчук В.М., Новіков П.Ю., Сосніцький П.М., Долішняк В.І., Хорошун В.В., Піонтковський Е.Б., Українець М.В.). У 1970–1971 роках уже навчалося 250 учнів за кількома професіями. а територія навколо — екологічно чиста.

Аполінарій В’ячеславович став тим, хто втілив у життя мрію Григорія Івановича Ткачука — Великого хлібороба, Героя Соціалістичної Праці, голови колгоспу «Україна». Ткачук бачив у училищі не просто школу, а кузню кадрів для села: трактористів, механіків, слюсарів — людей, які годуватимуть країну. Куліковський дав цій ідеї крила: з нуля, з ентузіазму, з віри в майбутнє створив заклад, який сьогодні пишається тисячами випускників.

Його внесок — це не тільки стіни й обладнання. Це початок традиції: коли директор не сидить у кабінеті, а разом з колективом будує, ремонтує, навчає, вірить. Саме завдяки таким лідерам, як Аполінарій В’ячеславович, наш ліцей не просто вижив у перші роки — він став частиною життя поколінь, місцем, де молодь знаходить професію, друзів і сенс.

Ми пам’ятаємо і дякуємо. Бо без першого директора не було б усього того, що триває сьогодні.

Косовський Віктор Станіславович

(Роки керівництва: квітень 1978 – серпень 1979)

Короткий, але важливий період — трохи більше року, — коли заклад уже міцно стояв на ногах завдяки першому директору, а попереду чекала велика розбудова. Саме Віктор Станіславович Косовський прийшов на зміну Аполінарію В’ячеславовичу Куліковському навесні 1978 року, коли училище вже перейменували на СПТУ №40 (з 1976 року), і колектив потребував свіжого імпульсу для подальшого зростання.

Це був час, коли мрія про справжній сучасний навчальний комплекс почала набувати конкретних обрисів. За відносно короткий термін керівництва Віктора Станіславовича зроблено кілька ключових кроків, які заклали основу для майбутнього:

• Збудовано стелу при в’їзді в СПТУ — символічний знак, який зустрічав усіх, хто приїжджав до училища, нагадуючи: тут навчають професії, тут формують майбутнє села.
• Розпочато будівництво гуртожитку — важливий крок, бо учні з різних сіл потребували нормальних умов проживання, щоб повноцінно вчитися й не думати про побут.
• Активна участь у розробці проєктної документації на будівництво 4-квартирного житлового будинку, нових навчальних майстерень та адміністративного корпусу — це вже планування на роки вперед, підготовка до масштабного розширення бази.

Віктор Станіславович не просто підписував папери — він розумів, що без комфортних умов, без розширення інфраструктури училище не зможе повноцінно виконувати свою місію: готувати висококваліфікованих механізаторів, слюсарів, трактористів для колгоспу «Україна» та всього району. Його внесок — це місток між початковим етапом становлення і довгим періодом розквіту . Завдяки таким коротким, але ефективним «перехідним» керівникам заклад не зупинявся, а рухався вперед.

Ми вдячні за цей рік наполегливої роботи: за стелу, яка й досі стоїть як привітання кожному новому поколінню учнів, за початок гуртожитку, за проєкти, які потім реалізувалися. Бо кожен лідер, навіть той, хто керував недовго, залишив свій слід у стінах, у справах і в пам’яті нашого ліцею.

Гут Іван Дмитрович

(Роки керівництва: 1979–2014)

35 років — це ціла епоха в житті будь-якого закладу. Саме стільки часу Іван Дмитрович Гут присвятив Лісоводському професійно-технічному училищу (згодом — ДНЗ «Лісоводський професійний аграрний ліцей»), перетворивши його з молодого, ще неокріплого закладу на потужний, сучасний освітній центр, який пишається тисячами випускників по всій Україні.

Весною 1979 року, після короткого періоду керівництва Віктора Станіславовича Косовського, директором призначили молодого перспективного інженера — Івана Дмитровича Гута. Він прийшов не просто керувати, а жити цією справою: мобілізував увесь колектив — викладачів, майстрів, вихователів, працівників господарської частини — на те, щоб удосконалювати навчально-методичну базу, покращувати побутові умови для учнів і працівників, створювати можливості для спорту, художньої самодіяльності та повноцінного розвитку молоді.

За ці роки завдяки наполегливій праці Івана Дмитровича та всього колективу (а часто й самих учнів, які брали участь у будівництві) училище виросло буквально на очах:

• збудовано і введено в дію житлові будинки для працівників — спочатку на 4 квартири, згодом на 8;
• гуртожиток для учнів на 360 місць — справжній дім для хлопців і дівчат з віддалених сіл, де вони могли комфортно жити, вчитися й відпочивати;
• громадсько-побутовий корпус;
• корпус навчально-виробничих майстерень — серце практичної підготовки, де формувалися справжні професіонали.

Це не просто будівлі — це символи турботи: про те, щоб учні не мерзли взимку, щоб мали де готувати їжу, тренуватися, творити. Завдяки цьому училище перетворилося на сучасний навчальний заклад, який підготував понад 10 тисяч кваліфікованих робітників — трактористів, механіків, слюсарів, електриків, фахівців аграрного профілю, які годували й продовжують годувати Україну.

Іван Дмитрович не був тільки адміністратором. Він залишався педагогом: викладач вищої кваліфікаційної категорії, носій звання «викладач-методист», нагороджений значком імені А. С. Макаренка, численними Почесними грамотами, дипломами Департаменту освіти і науки Хмельницької ОДА та Міністерства освіти і науки України, удостоєний звання «Відмінник освіти України».

Його керівництво — це історія відданості: від перших років перебудови бази до змін назв закладу (СПТУ №40, ПТУ №40, Лісоводський професійний аграрний ліцей у 2003 році), від радянського періоду до незалежної України. Він не просто керував — він виховував покоління, будував майбутнє села Лісоводи й усього Поділля. Багато хто з випускників згадує його як людину, яка не тільки вчила професії, а й учила жити з гідністю, працювати з душею.

Ми вдячні Івану Дмитровичу за ці 35 років серця, вкладеного в стіни, в людей, у традиції. Бо саме завдяки таким лідерам наш ліцей став не просто училищем — а рідним домом для тисяч, місцем, де починається шлях до професії й до життя.

Боровик Олександр Васильович

(Роки керівництва: 2014–2022)

Часи змінюються, і з ними змінюються виклики. У 2014 році, після довгого і по-справжньому значущого керівного етапу Івана Дмитровича Гута, директором став Олександр Васильович Боровик — людина з великим ентузіазмом, далекоглядністю та справжнім креативним підходом. Він прийшов не просто продовжувати справу попередників, а оновлювати її: переосмислювати стратегію, тактику, атмосферу в колективі, щоб заклад не просто існував, а дійсно розквітав у нових реаліях.

За роки його керівництва ліцей оновився зовні й внутрішньо: демонстрував високу результативність, якість підготовки фахівців, сучасні підходи до навчально-виховного процесу. Олександр Васильович зумів згуртувати педагогічний і учнівський колективи навколо спільних цілей, додавши свіжості, натхнення та віри в майбутнє.

Але справжнє випробування прийшло в лютому 2022 року — з початком повномасштабної війни. Саме тоді проявилася вся сила його лідерства. Директор не дозволив паніці чи відчаю проникнути в стіни ліцею: націлив усіх на оптимістичні настрої, нездоланну віру в перемогу України та повну підтримку Збройних Сил. Під його керівництвом колектив став справжньою родиною в часи біди:

• випікали печиво для воїнів,
• виготовляли буржуйки,
• ремонтували техніку,
• шили білизну, розгрузки,
• писали листи-подяки та листи підтримки захисникам.

Ліцей перетворився на другий дім для внутрішньо переміщених осіб з тимчасово окупованих територій — їм надавали тепло, турботу, увагу, допомогу в адаптації. Олександр Васильович налагодив співпрацю з громадською організацією «Світ у барвах» за підтримки Данської ради у справах біженців (DRC), в рамках проєкту «Допомога центрам компактного проживання внутрішньо переміщених осіб (ВПО) в Україні». Це дозволило реально підтримати постраждалих від агресії РФ.

Він залишиться в пам’яті як світла, добра, мудра людина — справжній патріот України, який у найважчі моменти показав, що освіта й людяність нероздільні. Його внесок — це не тільки оновлення закладу, а й приклад, як керувати серцем: з вірою, з силою, з любов'ю до людей і до країни.

Ми пам’ятаємо і дякуємо Олександру Васильовичу за те, що в часи випробувань наш ліцей не просто вистояв — він став опорою, місцем сили й надії для багатьох.

Романчук Сергій Петрович

(Роки керівництва: з 2022 року — дотепер)

Сьогоднішній день ліцею — це час, коли історія продовжується в реальному часі, з новими викликами, надією та щоденною працею. З 2022 року заклад очолює Сергій Петрович Романчук — директор, який прийняв естафету в один з найскладніших періодів для країни й для всієї системи освіти.

Сергій Петрович — це керівник, який не просто керує, а живе закладом: відкриває засідання педагогічних рад, вітає випускників, звертається до батьків вступників, підтримує колектив у щоденних справах. На офіційному сайті ліцею (dnzpal40.site) саме він стоїть першим в адміністрації, і його ім'я звучить на кожному важливому заході — від випускних вечорів до педагогічних нарад. Він наголошує на постійному професійному зростанні, на вірі в себе, на тому, щоб учні несли з собою теплі спогади про ліцей у доросле життя.

Під його керівництвом заклад продовжує бути надійним осередком професійної освіти: готує фахівців для аграрного сектору, адаптується до сучасних потреб, підтримує традиції, закладені попередниками. Сергій Петрович особисто залучений до вступної кампанії, до виховної роботи, до святкових і пам'ятних подій — наприклад, на випускних він закликає не зупинятися на досягнутому, вірити в перемогу та нести добрі спогади про рідний ліцей. У часи війни це особливо важливо: зберігати оптимізм, стабільність, тепло в стінах, де навчаються й живуть молоді люди.

Він — той лідер, який поєднує минуле з майбутнім: шанує внесок Куліковського, Косовського, Гута, Боровика, але дивиться вперед — на те, щоб професії залишалися затребуваними, щоб учні відчували підтримку, а заклад розвивався. Сергій Петрович — це про щоденну відповідальність, про людяність у керуванні, про те, щоб кожен, хто переступає поріг ліцею, відчував: тут його чекають, тут йому допоможуть стати професіоналом і людиною.

Ми вдячні Сергію Петровичу за те, що в ці непрості роки наш ліцей продовжує жити повним життям — навчати, виховувати, підтримувати. Бо історія, що триває, — це не тільки про минуле, а й про тих, хто веде її далі сьогодні.