Іван Дмитрович Гут — 35 років, які змінили все

35 років — це не просто цифра. Це ціла епоха в житті нашого ліцею.

У 1979 році, коли Іван Дмитрович Гут став директором, заклад уже стояв на ногах, але ще не був тим потужним, сучасним навчальним центром, яким ми його знаємо сьогодні. Саме за його керівництва Лісоводське професійно-технічне училище (а згодом — професійний аграрний ліцей) отримало той масштаб і комфорт, які дозволили виховати понад 10 тисяч кваліфікованих робітників.

Що сталося за ці 35 років під керівництвом Івана Дмитровича?

• Збудовано гуртожиток на 360 місць — справжній другий дім для учнів з віддалених сіл
• Зведено житлові будинки для працівників — спочатку на 4 квартири, згодом на 8
• Облаштовано громадсько-побутовий корпус
• Створено новий корпус навчально-виробничих майстерень — серце практичної підготовки
• Значно розширено матеріально-технічну базу, створено умови для спорту, художньої самодіяльності, повноцінного розвитку молоді

Це не просто будівлі. Це турбота про людей: щоб учні не мерзли взимку, щоб могли нормально харчуватися, щоб після занять було де відпочити, щоб майстри могли навчати на сучасному обладнанні, щоб працівники ліцею відчували, що про них дбають.

Іван Дмитрович Гут був не тільки адміністратором. Він залишався педагогом — викладачем вищої кваліфікаційної категорії, носієм звання «викладач-методист», кавалером значка імені А. С. Макаренка, відмінником освіти України, лауреатом численних грамот і дипломів Міністерства освіти та Хмельницької ОДА.

Багато випускників згадують його як людину, яка не просто вчила професії, а вчила жити з гідністю, працювати з душею, поважати свою справу і людей навколо. Саме за часів Івана Дмитровича ліцей пройшов усі етапи перейменувань і реорганізацій, ставши частиною незалежної України, але зберігши найкращі традиції.

Сьогодні, коли ми дивимося на сучасний ліцей, ми бачимо результат його 35-річної відданості. Він не просто керував — він будував майбутнє для тисяч сімей Поділля.

Дякуємо Івану Дмитровичу за серце, вкладене в ці стіни, в людей, у традиції.

А ви пам’ятаєте Івана Дмитровича? Може, навчалися саме за його часів? Чи розповідали вам батьки/дідусі про нього? Поділіться спогадами в коментарях — це дуже цінно для нас усіх.